Грант Варданян — добре знайоме ім’я для тих, хто пам’ятає «Динаміки» на Нашому радіо, шалену енергію «Реал Бодрит» і перше в Україні молодіжне інтернет-телебачення ТуСе TV. Сьогодні він живе в США, керує власним продакшном і продовжує створювати цікавий контент. У розмові з нами Грант ділиться спогадами про український медіаринок, нові виклики в Лос-Анджелесі й тим, чому українські звички — найстійкіші.
— Гранте, як починалася ваша кар’єра в Україні? Що вас привело у цю сферу?
Я навчався в Університеті культури і мистецтв на кафедрі шоубізнесу. Це був вибір серцем — я завжди тягнувся до творчості, до сцени, до живого слова. Справжній прорив стався завдяки проєкту ТуСе TV — першому молодіжному інтернет-телебаченню в Україні, який ми створили разом з оператором Андрієм Чернявським, у партнерстві з соціальною мережею ТуСе.ua. Засновниками платформи були Олексій Погорєцький та Євген Васильченко. Ми зробили незалежний, сміливий і справжній медіапростір для молоді. Тоді всі дивувалися: «А що це за інтернет-телебачення? А хто це вигадав?» І всім подобалося, бо це було по-справжньому нове.
— Ви були автором і ведучим кількох унікальних проєктів. Як народжувалися ці ідеї?
Мені завжди хотілося бути не просто ведучим, а частиною творення. У телевізійному проєкті «Реал Бодрит» на 2+2 я був у креативній команді разом з Ігорем Френкелем, ми допомагали розробляти сюжети, концепції, героїв. Основним автором і двигуном шоу був Вадим Шешич. Це була справжня лабораторія ідей — ми шукали натхнення, експериментували, заряджали і себе, і глядачів.
— Яка з українських медіаробіт для вас була найзнаковішою і чому?
Без сумніву, ТуСе TV. Ми були першими, хто зробив справжнє інтернет-телебачення для молоді. Без форматних обмежень, без політики, з чистим ентузіазмом. І це дуже надихало. Ми створили нову хвилю й відкрили двері для багатьох молодих творців.
— Вам подобалося бути ранковим ведучим на Нашому радіо? Які були виклики в роботі?
Це була надзвичайно драйвова сторінка в моєму житті. Ми з Мілою Єремєєвою вели ранкове шоу «Динаміки» на Нашому Радіо Україна, а керував проєктом наш програмний директор Вадим Смилянець. Після кожного ефіру ми збиралися командою, вигадували теми на завтра, конкурси, інтерактиви, ігри з нашими зірковими гостями. Це був заряд не тільки для слухачів, а й для нас самих — жива творча атмосфера, яка будила всю країну.
— Чи відчували ви вплив своєї роботи на українську молодь або суспільство загалом?
Так, абсолютно. Я бачив, як люди реагують. В ефірі, в коментарях, на вулиці. Нас дивилися, нам довіряли. Це надихає. І коли ти бачиш, що твоя праця викликає справжні емоції — це найбільша нагорода.
— Чи вдалося вам реалізувати себе в медіапроєктах в Америці? Якщо так — у яких саме?
Так, я продовжую творити і в Лос-Анджелесі. Через мій продакшн hrant.pro я створюю відео, фотографії, рекламні ролики, подієвий контент. Мій досвід у телебаченні дозволяє мені глибоко розуміти структуру візуального оповідання — від ідеї до реалізації. Я люблю працювати з людьми, брендами і справжніми емоціями.
— Наскільки відкритим виявився Лос-Анджелес до «новенького з іншої країни»?
Відкритим, але вимогливим. Тут ти щоразу починаєш з нуля, і твій бекграунд не має значення, якщо ти не доводиш свою цінність зараз. Але якщо ти чесний, наполегливий і любиш свою справу — ти обов’язково знайдеш своє місце.
— Чи є у вас ностальгія за українським шоубізнесом? Що саме згадується найчастіше?
Звісно, є. У мене багато друзів в Україні, і зараз серце болить через війну — там небезпечно, і я намагаюся допомагати, чим можу. Сумую за творчими брейнштормами в «Реал Бодрит», за ранковими «Динаміками» і нашими посиденьками після ефірів. І дуже ностальгую за поїздками з ТуСе TV — ми багато знімали у різних країнах, це був шалений ритм і драйв.
— Яка ваша мета сьогодні у США як медіафахівця?
Я хочу рости і досягати нових результатів. Побудувати міцну творчу платформу, розповідати історії, які хвилюють, і водночас — дати стабільність і підтримку своїй родині. Це моя внутрішня мотивація.
— Ви були успішним ведучим в Україні. Як виглядає ваше життя зараз у США?
Я почав буквально з нуля. Зараз щоночі розвозжу хліб, аби оплачувати рахунки і підтримувати родину. А вдень — знімаю відео для бізнесів, проводжу приватні заходи, весілля, працюю над новими проєктами і монтую контент. Я також регулярно ходжу на уроки англійської, щоб вільніше спілкуватися з клієнтами та розширювати свої можливості. Це дуже насичений ритм, але я не скаржусь. Це не тягар, це мій шлях до мрії. Для мене найголовніше — залишатися вірним своїй справі й продовжувати розвиватися, де б я не був.
— І наостанок: яку одну українську звичку ви точно не зрадили навіть у Каліфорнії?
Рано вставати. В Україні це було пов’язано з ефірами, зйомками, подіями. А тут це стало особливо корисним, бо роботи багато. І я встаю рано не тому, що треба, а тому, що люблю жити на повну.
